11 Серпня 2022

“В Україні є один міфічний бункер, пристосований для людей з інвалідністю”: про проблеми з укриттями, евакуацією та безбарʼєрним прихистком

Під час кризових ситуацій люди з інвалідністю є однією з найбільш вразливих груп населення. Проблеми з доступом до інформації, відсутність комунікації з інституціями, які надають допомогу, а також нестача ресурсів (психологічних, матеріальних, фізичних тощо) – це те, з чим зіткнулася значна частина людей з інвалідністю після 24 лютого.

Усі ці фактори ускладнюють пошук безпечних місць для них, евакуацію та надання медичної допомоги маломобільним групам людей чи тяжко хворим переміщеним особам.

До порятунку та перевезення в безпечні місця людей з інвалідністю з перших днів долучилися громадські організації, а також окремі волонтери, зокрема ті, які самі мають інвалідність.

Вони розказали ZMINA про те, які виклики постали з початком повномасштабної війни та як їх вдалося, і чи вдалося взагалі, подолати.

“В Україні є один міфічний бункер, пристосований для людей з інвалідністю”

За даними Держстату, станом на 1 січня 2021 року в Україні проживали 2,7 млн людей з інвалідністю. Значна частина з них 24 лютого зіткнулася зі складним вибором: ховатися кудись під час небезпеки чи залишатися вдома. Враховуючи, що більшість укриттів та бомбосховищ, які є в Україні, недоступні для людей з порушеннями опорно-рухового апарату, вони здебільшого обирають перечікувати повітряну тривогу чи бої у своїх квартирах чи будинках.

Коли я спілкувалася із запорізькою громадською діячкою, волонтеркою та художницею Маріанною Смбатян, у Запоріжжі почалася повітряна тривога. До укриття дівчина спуститися не може, адже користується кріслом колісним, а пандуси у підвалах не передбачені.

Маріанна Смбатян. Фото: Яна Радченко

“Зазвичай я знаходжуся вдома вдвох з мамою, а їй важко пересаджувати мене у крісло, щоб я могла переміститися у коридор. Тому я просто сиджу тут, біля вікна. Малюю чи займаюся своїми справами. Навіть ті люди, які користуються милицями, теж практично не можуть спуститися в укриття. На тих сходах можна буквально вбитися”,  – розповідає Маріанна.

Запоріжжя  – не виключення з правил. Проблеми з доступністю укриттів є в кожному місті, навіть у мільйонниках. А у сільській місцевості та маленьких містах – вони ще гостріші.

“Лише у Києві є спеціально облаштоване укриття для людей з інвалідністю. Це якийсь міфічний бункер, який ніби є на карті, але чи є він насправді  невідомо. Я зі своїм чоловіком також з самого початку війни не ходжу в укриття, бо вони для нас не підходять  там не обладнані туалети, вхід зі сходами, а також дуже холодно. У влади було 8 років, щоб підготуватися, але вона цього не зробила”, – розповідає Уляна Пчолкіна, громадська діячка та членкиня правління ОО “Група активної реабілітації”.

Фото: Уляна Пчолкіна

За її словами, під час безбар’єрного облаштування укриттів слід орієнтуватися на досвід Ізраїлю. Наприклад, в такому бомбосховищі має бути доступний вхід з пандусом. Простір має бути облаштований так, щоб люди могли доволі довго там перебувати. Для цього, щонайменше, треба обладнані лежаки та оснащені вбиральні. 

Водночас Євген Голованевський, координатор “Восток-SOS” з евакуації маломобільних груп населення зазначає, що побудувати такі доступні укриття наразі практично неможливо. 

“Можливо, у будівлях, побудованих за радянських часів, можуть бути просторі та більш чи менш пристосовані бомбосховища. Але якщо повітряна тривога відбувається більше ніж двічі на день, люди з інвалідністю навряд чи взагалі зможуть туди спуститися”,  – каже Євген.

Як він пояснює, для того, щоб спустити у сховище хоча б одну людину, яка не може самостійно вставати та ходити, потрібно залучати декількох людей. І так само її треба піднімати після закінчення повітряної тривоги. Це доволі складна праця, тому люди з інвалідністю у переважній більшості випадків нікуди не переміщуються у небезпечні моменти.

Головна проблема – вивезення з гарячих точок та окупованих територій

Поїхати з рідного міста, навіть якщо воно на межі знищення, – непросте рішення практично для кожної людини. Не всі наважуються залишити свій дім і рушити у невідомість. Однак для людей з інвалідністю евакуація є складною не тільки через психологічні барʼєри та побоювання, а й через фізичні складнощі. 

“Евакуація відбувається хвилями: коли місто починають обстрілювати, хвиля йде на підйом, коли обстріли припиняються,  на спад. Бувають тижні, коли ми вивозимо близько 130 людей. Але зараз ми евакуюємо десь 90 людей на тиждень. Це враховуються не лише самі люди з інвалідністю, а й ті, хто їх супроводжує”,  – зазначає Євген Голованевський.

Він пояснює, що зазвичай “Восток-SOS” евакуює лежачих, а також людей з порушеннями зору та ментальною інвалідністю. Головна проблема  – це вивезення їх із гарячих точок. Це небезпечно саме тому, що займає багато часу. Тож машини волонтерів можуть стати ціллю окупантів або є висока ймовірність потрапляння під обстріли.

Фото: “Восток-SOS”

За словами Євгена, “Восток-SOS” міг би вивозити до 300 людей на тиждень, якби мали місця, куди їх прилаштувати у такій кількості. Крім того, якби люди розуміли, куди вони їдуть, вони б швидше погоджувалися, і евакуація була б оперативнішою. 

“На початку квітня не було можливості адекватно вести списки евакуйованих. Але за моїми підрахунками, “Восток-SOS” з початку повномасштабного вторгнення евакуював близько 1500 людей з інвалідністю з Луганської та Донецької областей. Інші організації також займаються вивезенням, тому я думаю, що загалом звідти вивезли до 10 тисяч осіб”,  – підсумував Євген.

Евакуацією займається і Уляна Пчолкіна разом зі своїм чоловіком Віталієм та командою ГО “Група активної реабілітації”. Вони з перших днів війни почали вивозити людей з прифронтової зони та інших небезпечних місць. Однак з окупованої території люди мають виїхати самостійно, а в підконтрольних Україні містах волонтери забирають їх та везуть до Львова, а потім за кордон.

Фото: Група активної реабілітації

Запорізька волонтерка Маріанна Смбатян також з самого початку повномасштабної війни допомагала людям з інвалідністю евакуюватися із Запоріжжя, однак сама вирішила залишитися – і через переживання, і через складність таких поїздок.

“На сьомий день війни я отримала пропозицію займатися евакуацією мене про це попросив мій знайомий, який сам зараз знаходиться на фронті. Я взяла на себе координацію, ввечері написала пост про те, що якщо люди хочуть потрапити у списки, то їм слід зареєструватися. З раннього ранку наступного дня мені почали телефонувати”, – ділиться Маріанна.

Жінка зазначає, що спочатку охочі телефонували їй кожну хвилину. Розв’язанням цих питань вона займалася щоденно з 7-ї ранку до 23-ї .

“Були випадки, коли я відчувала себе матросом на “Титаніку”, який саджає людей у човен і вирішує, хто може врятуватися, а хто ні. Мені доводилося відмовляти чоловікам призовного віку, які мають дітей з інвалідністю, бо за законом опікункою є мати. Так стається, що в небезпеці залишаються і жінки з дітьми, щоб не покидати свого чоловіка та батька”, – розповідає Маріанна.

Вона також зазначає, що перші рази евакуація відбувалася потягом. Це складний процес, у якому загалом задіяні близько трьохсот людей з різних частин світу. Сюди входять всі волонтери, а також ті, хто займається евакуацією і поселенням. Крім того, для перевезення людей до залізниці також наймають водіїв. А працівники вокзалу в цей час підключають спеціальні вагони. 

Спочатку людей з інвалідністю евакуюють із Запоріжжя до Львова. Там вони перебувають до двох днів, а після цього волонтери допомагають їм поїхати до Польщі, Німеччини, Франції, Італії, Чехії та Іспанії.

За словами Маріанни, бували випадки, коли кордон намагалися перетнути люди без інвалідності, хоча в анкеті вони вказували протилежне. А також подекуди людям не подобалося, що евакуація відбувається лише у певні країни, тому вони залишалися в небезпечних місцях. Так кожного разу з 50 людей – групи, що евакуюється, випадало 5–7 осіб.

Державна інфраструктура не пристосована до поселення людей з інвалідністю

Розміщувати людей з інвалідністю у місцях компактного поселення ВПО не можна, адже вони потребують догляду та лікування. Тому Уляна та Віталій Пчолкіни, евакуюючи людей до Львова, розміщують їх у доступних локаціях  – квартирах підтриманого проживання, де можна залишитися на декілька днів. Після цього їм підшукують житло на довший період у західних регіонах або відвозять до Польщі.

Лідерка ГО “Група активної реабілітації” Марія Склярук змогла налагодити комунікацію з німцями та швейцарцями, які зрештою створили проєкт “Safe House”. Завдяки цій ініціативі людей з інвалідністю евакуюють до Польщі у місто Хелм , де вони можуть перебувати від 3 до 10 днів. Потім їм допомагають знайти житло в країнах Європейського Союзу. Нині “Safe House” розробляє також і нові маршрути до Великої Британії та Фінляндії.

Фото: Група активної реабілітації

Як наголошує комунікаційна менеджерка “Восток-SOS” Анастасія Горпінченко, розв’язати питання поселення людей з інвалідністю в Україні на загальному рівні не вдається, тому що місць у спеціальних закладах не знаходиться. Тому волонтери в індивідуальному порядку мають домовлятися про прихисток для переселенців з інвалідністю  у територіальних центрах та геріатричних пансіонатах. 

Це підтверджує і Євген Голованевський. За його словами, людей з інвалідністю складно розміщувати у звичайних центрах ВПО, бо державна інфраструктура до цього не пристосована. Водночас спеціальних центрів для маломобільних груп населення також не існує. 

“Ми працюємо над тим, щоб розширити мережу будівель, пристосованих для людей з інвалідністю. Ми вкладаємо гроші в те, щоб відновити цю інфраструктуру, а також сподіваємося залучити сюди державу, аби вона потім платила зарплату соціальним працівникам цих центрів”, – каже Євген.

Він додає, що такі центри повинні бути безбар’єрними – з пандусами, функціональними мішками, протипролежнивими матрацами для лежачих. Крім того, там мають бути поручні та медичні лінолеуми, а також велика площа вбиралень та спеціальні ванни. Також обов’язковими умовами є перший поверх з опаленням.

Фото: “Восток-SOS”

Проте найголовніше, за словами Голованевського, це персонал. Оскільки зазвичай людьми з інвалідністю опікуються родичі або сусіди, їм не вистачає кваліфікованого догляду. Персонал таких центрів повинен вміти надавати первинну медичну допомогу та гігієнічні послуги. У кожної людини є свої індивідуальні потреби, і соціальні працівники мають це врахувати.

Куди звернутися людям з інвалідністю для евакуації?

Організація “Fight For Right” допомагає людям з інвалідністю евакуюватися на безпечну територію, знаходить водіїв для вивезення, а також надає фінансову підтримку для евакуації. Крім того, команда надає супровід для перетину кордону та допомагає з розміщенням за кордоном. Щоб отримати таку допомогу, варто звернутися за телефоном 0-800-30-66-33 або на пошту help@ffr.org.ua.

Евакуацією з гарячих точок людей з порушенням опорно-рухового апарату та лежачих людей, а також людей з порушеннями зору та слуху також займається фонд “Freedom Trust”. Там використовуються автобуси, спеціально обладнані для перевезення лежачих хворих. На цих автобусах людей везуть до найближчого залізничного вокзалу, а далі відправляють на евакуаційних потягах до Львова. Щоб записатися, необхідно зателефонувати за номером 0-800-332-480.

Благодійний фонд “Восток SOS” також евакуює людей з інвалідністю та тих, хто не може ходити. Працівники організації пропонують адресну евакуацію у Краматорську та Слов’янську легковими автомобілями до централізованих місць евакуації, звідки відправлятимуться автобуси на Дніпро. Для запису звертатися за телефонами: + 38 093 528 70 14, + 38 093 528 70 15, + 38 096 418 22 56 або + 38 099 311 53 14.

“Група активної реабілітації” допомагає людям з травмами спинного мозку, які користуються кріслом колісним, евакуюватися і оселитися у центрі “Safe House” у Польщі поблизу Хелма. Щоб отримати прихисток в центрі, потрібно заповнити спеціальну форму. Проживання там повністю безплатне. Для евакуації слід звернутися на гарячу лінію за телефоном +4915144578980. 

Загони швидкого реагування Червоного Хреста України евакуюють маломобільні групи людей, осіб з інвалідністю та тяжко хворих пацієнтів, які не можуть самостійно виїхати з небезпечних територій. Для запису слід звертатися за телефоном 0 800 332 656.

Фото обкладинки: Олексій Самсонов/КМДА

Авторка: Яна Радченко

Статтю також опубліковано на сайті ZMINA

Попередня Наступна

    Напишіть нам






    Дякуємо