«РФ  – це чиста агресія». Президент Африканської ради в Україні  – про російський вплив на країни Африки, біженців і життя діаспори

Президент ГО Африканська рада в Україні Ісса Садіо Діалло розповідає про життя афроукраїнців і африканців до початку великої війни та після неї.

Африканська рада

Ісса Садіо Діалло  – президент громадської організації Африканська рада в Україні. Родом із Республіки Гвінея у Західній Африці, Садіо Діалло живе в Україні вже 36 років. Сюди приїхав за державною стипендією та вступив до Київського інституту інженерів цивільної авіації. Другу освіту  – економікайі управління персоналом  – здобув у МАУПі. Одружений з українкою, має двох дочок, працює як приватний підприємець.

«У 2010 році ми відкрили громадську організацію Африканська рада в Україні, щоб об’єднати африканців, афроукраїнців і друзів Африки, які мешкають на території України»,  – каже Ісса Садіо Діалло. Він також має досвід роботи у дипломатичній сфері  – останні десять років працював віцеконсулом Республіки Гвінея в Україні.

На поточний момент в ГО Африканська рада в Україні  – п’ятеро засновників і близько двох десятків активних членів, а також близько 50 керівників діаспор різних країн Африки. ГО об’єднує людей із різних африканських країн: це і студенти, які приїхали вчитися в Україні, і люди, які набувають посвідки на проживання, і вже отримали українське громадянство, і особи зі статусом біженця, каже Садіо Діалло:

«Є друзі Африки  – українці, які певний час мешкали в Африці або працювали з африканськими компаніями, миротворцями. І є афроукраїнці. Більшість потенціалу  – це саме афроукраїнці, які є дітьми зі змішаних сімей, де чи тато, чи мама африканець, а інший  – українець. Є й представники інших національностей: люди з Великої Британії, Америки, Франції, які мешкають в Україні, але теж вступили до нашої організації».

Серед напрямів, із якими працює ГО Африканська рада в Україні  – захист прав африканців в Україні, допомога в інтеграції до українського суспільства, консультації щодо оформлення документів, організація заходів  – наприклад, весілля, дні народження та похорони.

«Якщо хтось помирає, там, де можна відправити тіло на батьківщину, ми супроводжуємо цей процес. Якщо такої можливості немає, організуємо всі ритуали та похорон на місці, щоб усе пройшло гідно»,  – наводить приклад Ісса Садіо Діалло.

Часто, додає він, до організації по допомогу звертаються, наприклад, студенти, які приїхали на навчання до українських вишів і зіткнулися з низкою бюрократичних труднощів. Трапляється, що якщо студент має запрошення та візу, в аеропорту його все одно можуть затримати, або відправляють назад до рідної країни. У таких випадках ГО Африканська рада в Україні зв’язується з університетами й іншими інстанціями, щоб забезпечити пропускання для таких студентів в Україну. Тим же, хто вже закінчив навчання та хоче влаштуватися в країні, можуть допомогти з пошуком роботи.

Війна

Повномасштабний напад Росії на територію України 24 лютого 2022 року змусив тисячі людей негайно залишити країну. Укрзалізниця пустила евакуаційні поїзди з Києва й інших міст до Львова, а сусідні країни, як, наприклад, Польща, суттєво спростили правила перетину державного кордону, тим самим давши можливість вимушеним переселенцям з України виїжджати без закордонних паспортів або з протермінованими документами, а також вивозити свійських тварин без наявності всіх обов’язкових для виїзду у мирний час щеплень.

У перші тижні березня в українських і закордонних ЗМІ почали з’являтися новини про те, що іноземні студенти, які здобували освіту в Україні та хотіли виїхати до країн Європи так само, як і всі інші біженці, зіткнулися з проявами расизму та дискримінації.

«Тут була паніка  – дуже багато хто хотів виїхати. Була зима. На кордоні з боку України черги. У деяких випадках люди виїжджали з дому тепло одягненими, а дехто, навпаки, у чому був, із рюкзаком, а хтось і без документів поїхав. При посадці в евакуаційний транспорт була пріоритетність: першими пускали жінок із дітьми, потім людей похилого віку, людей з інвалідністю, а потім  – усіх інших»,  – згадує ті дні в розмові з НВ Ісса Садіо Діалло.

Серед охочих виїхати були й африканці, зокрема жінки з дітьми, які стикалися з деякими труднощами в процесі евакуації. Наприклад, уже на самому кордоні. На пунктах пропуску створили дві черги: одна для українців, інша для іноземців.

По лінії для українців проходили і представники інших національностей. А в черзі для іноземців фактично стояли лише африканці,  – пояснює співрозмовник НВ.  – Навіть три-чотири темношкірі людини  – вони одразу виділяються. Якщо до них хоч трохи не так ставляться, це відразу провокує підвищену увагу. Тоді одні прикордонники спілкувалися з людьми адекватно, інші грубили  – було й таке, що штовхали дівчат стволами зброї. Такі факти були.

Аби якось сприяти вирішенню проблем на кордоні, Ісса Садіо Діалло зв’язався з послом України у Сенегалі, який провів розмову з Міністерством закордонних справ України та попросив якось відрегулювати ситуацію. Включилися у процес також посольства України у Південноафриканській республіці та Тунісі.

У ті дні президентові ГО Африканська рада України довелося відповідати на численні запити журналістів з усього світу та давати кілька інтерв’ю  – усіх цікавило, чи дійсно в Україні існує расова дискримінація на такому рівні і що насправді відбувалося на кордоні:

«Кожен починав трактувати ці новини по-своєму, множити у кілька разів і формувати якесь ставлення до України на основі цього. Люди казали, що тут усі расисти. Але це неправда, і важливо було це донести».

Російська агресія

За перші місяці війни Україну залишили десятки африканців та афроукраїнців. Здебільшого виїхали або на захід країни, або до країн Європи. Серед них  – багато студентів, які в майбутньому продовжать навчання в українських вишах дистанційно або шукатимуть можливості вступити до інших університетів на місці.

Громадська організація, яку очолює Ісса Садіо Діалло, у деяких випадках допомагала людям евакуюватися: для них організовували транспорт, допомагали з пошуками тимчасового житла. З цією допомогою вдалося виїхати мешканцям таких міст, як Конотоп, Суми, Мелітополь, Бердянськ та інші населені пункти у різних регіонах України.

«Ми дуже багато й активно допомагаємо людям, які цього потребують: матеріально, фізично, морально. Але ми це робимо не заради реклами, а тихо»,  – зізнається Ісса Садіо Діалло.

Далеко не всі змогли чи захотіли виїхати з небезпечних регіонів, додає він і згадує, що такі випадки, зокрема, є у Харкові: люди, які прожили у місті понад два десятки років, відмовляються залишати свій будинок навіть під обстрілами. Одного з них удалося випадково виявити на фото журналістів Associated Press із Харкова  – громадянин Нігерії, який постраждав під час російських ракетних ударів по місцевому ринку Барабашово 21 липня 2022 року.

Серед вихідців із Африки є й ті, хто захищає Україну на фронті. Більшість, за словами співрозмовника НВ,  – це афроукраїнці. Здебільшого такі люди не публічні, каже президент ГО Африканська рада в Україні. Члени спільноти допомагають цим бійцям із усім необхідним.

«Я точно знаю, що є деякі хлопці, у яких батьки з різних країн Африки. І для нас це гордість, ми теж підтримуємо їхні сім’ї, бо бачимо, що вони роблять. Коли він там, на фронті  – це начебто ми теж на фронті»,  – розмірковує Ісса Садіо Діалло.

Він нагадує: росія дуже впливає на політику країн Африки. Президенти деяких країн «мають спільні інтереси з рф», тому їх важко переконати в тому, що це  – країна-агресор, і змусити змінити свою точку зору. Так, наприклад, серед країн, які підтримують рф сьогодні, Еритрея  – країна в Східній Африці.

«рф  – це чиста агресія. Вони спочатку брешуть на всіх рівнях, а потім намагаються все перевернути так, як вигідно їхній позиції. Були моменти, коли я щотижня виходив в ефір, аби пояснити ситуацію африканським ЗМІ  – давав їм зрозуміти, що тут відбувається насправді».

Після повномасштабного вторгнення рф ГО допомагає членам африканської спільноти, які залишилися в Україні, медикаментами, засобами гігієни, продуктовими наборами й іншими необхідними речами. Деяким надають і невелику фінансову допомогу, адже багато хто через війну втратив роботу, а отже, і можливість утримувати себе та свої сім’ї. Гроші на допомогу організація збирає з особистих заощаджень співзасновників. Також допомагають друзі  – наприклад, афроамериканка на ім’я Вівіка, яка іноді перераховує кошти на допомогу нужденним.

Культурний обмін

Важливий напрям діяльності ГО Африканська рада в Україні  – захист прав і протидія дискримінації африканців, боротьба з ксенофобією та расизмом. У 2007−2008 роках, коли такий рух, як скінхеди, мав велику популярність, вихідці з Африки стикалися з насильством і страждали від вуличних нападів, згадує Ісса Садіо Діалло:

«Тоді було навіть кілька вбитих. Ми припускали, що, можливо, люди нападають, бо мало знають про африканську культуру та про Африку загалом. І вирішили, що не крик вирішує ці питання  – треба ознайомити людей з африканською культурою. Тому що зазвичай люди бояться того, що вони не знають».

Саме тому ще до початку російсько-української війни організація проводила безліч різноманітних заходів: виставки африканської моди та покази африканського кіно, навчання африканських танців і музику, знайомства з місцевими письменниками, поетами й іншими культурними діячами, виставки картин авторів, які вже мешкають в Україні.

Напади на африканців в Україні фіксували й у наступні роки: приміром, у липні 2020 року в Києві побили трьох студентів із Демократичної республіки Конго. Однак кількість випадків зараз  – значно зменшилася порівняно зі спалахом, який був у країні в середині нульових, каже Ісса Садіо Діалло. Він переконаний: зниження градуса нетерпимості стало можливим, зокрема, і завдяки культурним обмінам. Такі процеси мають бути двосторонніми: африканцям, які живуть в Україні, необхідно дати можливість інтегруватися в місцеву культуру, а українцям розповісти якнайбільше про культурні особливості та традиції народів Африки.

«Починаючи з 2012 року, коли в Україні проходив чемпіонат із футболу Євро-2012, ми провели дуже багато заходів: спільно з держструктурами, і в школах, і в університетах. Це були уроки толерантності в бібліотеках у різних містах України та багато іншого. Тепер багато хто знає, має друзів серед африканців, і агресивне ставлення до нас багато в чому змінилося»,  – пояснює Ісса Садіо Діалло.

Він переконаний: і Україна, і країни Африки мають багато спільного. Це, наприклад, мелодійність, любов до музики та співу. І цю схожість необхідно підкреслювати, щоб культурні мости між народами у майбутньому лише зміцнювалися.

Авторка: Олександра Горчинська

Статтю також опубліковано на сайті НВ