10 Серпня 2022

Кримчаки без Криму: велика боротьба найменшого корінного народу України

Зараз на території Кримського півострова їх лишається близько двохсот. Решта – на материковій частині України та за кордоном. Згідно з переписом населення 2001 року, загалом в Україні проживало 406 кримчаків. Але багато що змінилося. Частина представників народу виїхала в Ізраїль та інші країни. А після повномасштабного вторгнення росії через вимушені переселення представників кримчацького народу в Україні стало ще менше.

Проте вони консолідуються, щоби зберегти свою культуру, а від початку повномасштабної війни – хто як може наближають перемогу України. Хтось займається волонтерством, хтось – захищає Україну зі зброєю в руках. Так, батько і син однієї з родин кримчаків вступили в ряди захисників ще тоді, коли під Києвом були окупати. У кримчаків особливі шеврони з написом “Кримчахлар”. На шевроні кримчацькою мовою зазначено: “Малочисельні, але нескорені”. Чоловіки просять не називати їхніх імен з метою безпеки, але діляться фото.

До Міжнародного дня корінних народів світу ми розповідаємо про українську спільноту кримчаків, їхні проблеми, виклики та історію боротьби.

Хто такі кримчаки

Кримчаки – найменший корінний народ України. Проте вони продовжують зберігати свою культуру та ідентичність.

Цей народ сформувався у VI–IX ст. н. е. Проживав поряд із кримськими татарами та караїмами. Кримчаки сповідують ортодоксальний юдаїзм із кримчацькими молитовними ритуалами. Саме через віру їх масового знищували у Другу світову війну в Криму. За оцінками істориків, нацисти знищили народ на 80%.

Досліджують місце масового розстрілу кримчаків на 10 км. феодосійського шосе

“Нас було настільки небагато, що кожен кримчак на День народження отримував листівку із вітанням від спільноти”, – розповідає представник кримчацького народу, юрист Вячеслав Ломброзо.

До окупації півострова росією у 2014 році він проживав на території Криму в місті Сімферополь. Разом із братом брав участь у протестних акціях біля українських військових частин, які на той час блокувалися російськими військами. Разом із іншими активістами утворювали “живий щит” між українськими частинами та військами окупантів. Вже після окупації у березні 2014 року разом із сім’єю Вячеслав переїхав до Львова.

“Ніяких внутрішніх рішень серед кримчацької спільноти ми не приймали, цей час був складним і незрозумілим, кожен сам для себе приймав рішення. Але, звичайно, окупація завжди погано впливає на долі корінних народів. Адже вона обов’язково передбачає порушення прав. Окупант хоче, щоб окуповане населення дотримувалося їхнього законодавства. Якщо Україна намагалась створити певні умови для національних меншин і корінних народів, то в 2014 році в Криму все пішло у зворотному напрямку”, – говорить Вячеслав Ломброзо.

Зворотний напрямок

В історії сучасної України, до окупації півострова росією у 2014 року, в Криму утисків кримчаків не було, говорить В’ячеслав. “Була важка робота з владою щодо законопроєктів про корінні народи, щодо необхідності створення такої нормативно-правової бази. Не всі питання вирішувалися швидко, але це було демократично”.

Після окупації питання обстоювання прав корінних народів у Криму вже не порушувалося. Навпаки почалися утиски і переслідування тих, хто не згоден. Особливо постраждали представники кримськотатарського народу. А от кримчаків окупанти не суб’єктивізували через те, що їх небагато, розповідає Вячеслав Ломброзо.

“Тобто окупанти не бачили в нас суб’єкта, який був би спроможний чинити системний опір. Тому не було таких утисків кримчаків, які відбуваються щодо кримських татар”.

Об’єднатися, щоби зберегти культуру

Наразі єдиним зареєстрованим товариством кримчаків є кримчацьке культурно-просвітницьке товариство «Кримчахлар». Воно з’явилось у Криму ще в 1989 році. Займалося питаннями збереження та відродження культури, спадщини, мови, традицій крим­чацького народу.

В Сімферополі діє музей, у якому відбуваються культурні події, зберігаються унікальні експонати, речі побуту, книжки, статті, альманахи про кримчацьку культуру та історію.

Товариство і музей частково працюють і зараз. “Більшість людей, хто цим займався, залишилися на півострові. Бо кримчаки без Криму – це трохи дивно”, – говорить Вячеслав Ломброзо.

А вже після 2014 року така ж організація «Кримчахлар» була створена в Ізраїлі і діє і до сьогодні. До Ізраїлю в різні роки виїжджали представники кримчацького народу. Там вони консолідувалися і організовували події. Наприклад, Ткун – День пам’яті про Голокост, який безпосередньо торкнувся і кримчаків.

Основна сфера діяльності ізраїльського товариства «Кримчахлар» – інформаційна. До прикладу, на сайті krymchaks.info збирають історії та публікації про кримчацький народ. А після повномасштабного вторгнення ізраїльська організація підтримує та допомагає тим кримчакам, які виїжджають, рятуючись від війни.

Фото з сайту krymchaks.info

Також свого часу в Криму було створено “Фонд досліджень та підтримки корінних народів Криму”, який активно працював із спільнотою кримчаків, багато робив для корінних народів, брав участь у міжнародних робочих зустрічах. Але на долю цієї організації окупація випала двічі. Після 2014 року її перереєстрували у Херсоні, який зараз теж тимчасово окупований російськими військами. Поки робота на паузі, проте діяльність організації планують відновити. 

Підтримують одне одного корінні народи України також в Кримськотатарському  Ресурсному Центрі. Організація розробляє проєкти законів та підзаконних актів, підтримує культурні, освітні, адвокаційні та демократичні ініціативи, пов’язані з Кримом та кримськотатарським народом. До участі у заходах, навчальних програмах, школах та інших активностях запрошують також кримчаків та караїмів.

Говорити від імені всього народу

Після переїзду до Львова у 2014 році Вячеслав Ломброзо спробував зібрати представників кримчацького народу, які проживають на материковій частині України. Метою стало побудувати спільноту, яка могла би репрезентувати тих кримчаків, які живуть в окупації.

“Зараз кримчаки в окупації не можуть себе репрезентувати. Тільки шляхом лояльності до окупаційної влади, але так не може бути, – говорить Вячеслав Ломброзо.Тому нам потрібно було організувати місце, де можна створити інформаційний попит і говорити від імені всього корінного народу”.

Свою спільноту кримчаки не реєстрували. “Бо ми не є громадською організацією чи громадським об’єднанням. Це інша правова природа, – пояснює представник кримчацького народу. –  Це було до прийняття закону “Про корінні народи”, тому не не існувало механізмів створити представницький орган. Але ми знали одне одного, консультувались, які книги треба вивезти з окупованої території, шукали фахівців з історії. Для того, щоби на вільній території був осередок культури та інформації про кримчаків”, – згадує Вячеслав.

Довідка:

Закон про “Про корінні народи” в Україні набув чинності у 2021 році. Він визначає, що корінними народами України, які сформувалися на території Кримського півострова, є кримські татари, караїми та кримчаки. Корінні народи мають право на самовизначення у складі України та політичний статус у межах Конституції та законів України. Також корінні народи мають право через представницькі органи створювати свої засоби масової інформації та отримувати державну підтримку.

Після прийняття Закону кримчаки України почали працювати над створенням представницького органу. Вирішувалося, хто має входити в цей орган, як він буде функціонувати, в який спосіб провести легітимні процедури обрання. Проте не встигли. У лютому 2022 року в Україні почалася повномасштабна війна.

“Після (24 лютого 2022 року ,–авт.) – стало не до цього. Більшість кримчаків так чи інакше зачепила ця війна. Переїзди, евакуація… Ми переживали одне за одного. Я зранку до ночі обдзвонював всіх у спільноті, хто перебував на територіях, де проводились активні бойові дії, і питав, чи вони у безпеці. Також підтримував зв’язок з рідними в Криму, тому що частина спільноти одразу хотіла виїхати. Бо небезпечно і страшно жити там з проукраїнськими поглядами”, – говорить Вячеслав Ломброзо.

Виклики, пов’язані з війною

Зараз кримчацький народ стурбований викликами, які з’явилися після повномасштабного вторгнення. Відзначають проблему зменшення кількості кримчацького населення в Україні, ускладнення зв’язку з представниками народу на окупованій території та проблематику возз’єднання.

“Я боюся, що кримчаки будуть настільки дисперсно розкидані по всьому світу, що нас дуже умовно можна буде назвати спільнотою. Якщо дитина одного кримчака живе в Ізраїлі, дитина другого – в Німеччині, а третього – в Криму, то у них буде не так багато спільного, ніж якби вони всі жили в Україні. Бо Україна визнала, що кримчаки є корінним народом, виходячи з цього можна жити хоч в Сімферополі, хоч у Львові – але в одному правовому полі і ідентифікувати себе як корінний народ. А якщо бути вимушено розкиданими по світу, як це зараз відбувається, то для наступного покоління це вже може бути проблема самоідентифікації”, – пояснює представник кримчацького народу.

Другий, але не менш вагомий ризик – це можливість втрати інформаційної і наукової складової, пов’язаної з історією та культурою народу.

“Якщо окупація Криму буде тривалою, то всі підручники про кримчаків перепишуть, знайдуть лояльних людей, які будуть говорити щось проросійське. І тоді у нас залишиться єдина історія кримчаків, яка написана російськими істориками. Це буде трагедія. Чим довше триватиме окупація та війна, тим складніше буде це питання вирішувати”, – говорить Вячеслав.

Окремим питанням є доля стародавніх будівель у Криму – к’аал. Це пам’ятки архітектури, молитовні будинки, які належали заможним кримчацьким родинкам. Там збереглися старовинні предмети побуту. Та й сама архітектура є унікальною.  

В умовах окупації збереження культурної спадщини – це виклик. З окупованої території складно передати книжки, альманахи, музейні експонати, артефакти. “Артерія інформаційного обміну дуже слабка”, – розповідає  Вячеслав Ломброзо. 

Якби така можливість була, на вільній території можна було б проводити виставки та організовувати культурні заходи. Та з іншого боку, це може привернути непотрібну увагу до кримчаків на окупованій території.

“У нас важка дилема. Або інформаційно зникнути, або наразити на небезпеку тих людей, які зараз у Криму”, – каже Вячеслав.

Замість висновків

Наприкінці розмови Вячеслав Ломброзо говорить про майбутнє. “Найперше, ми, як кримчацький народ, хочемо, щоби Україна якнайшвидше перемогла у війні. А поки є повномасштабне вторгнення – підтримкою від держави є те, щоби вона продовжила ідентифікувати нас як корінний народ і допомагала у створенні представницьких органів. А після нашої спільної перемоги будемо далі будувати країну”.

Авторка: Вікторія Єрмолаєва

Створено спільно з Державною службою України з етнополітики та свободи совісті.

Попередня Наступна

    Напишіть нам






    Дякуємо