23 Липня 2022

Хата “під ключ”. Дві подруги облаштували для переселенців 50 порожніх сільських будинків

Не всі благодійні фонди збирають мільйони, проте навіть маленька ініціатива – крапля у великому океані. Так дві подруги в селі на Кіровоградщині організували волонтерський рух, облаштували для переселенців 50 порожніх хат і навіть зареєстрували благодійний фонд.

“Перші днів п’ять ми плакали, а потім зрозуміли, що треба щось робити”, — каже одна з них, Тетяна Босько.

Гавкіт не припиняється. Усі стрибають, туляться й облизують. Бері, Ося, Мірейка, Мейсон, Ася, Юся, Тішка, Тошка, Кнопочка і Марсік – це лише частина собак, які живуть у цій оселі.

“Коли я дзвонила Тані й питала, що ми будемо винні, бо в нас немає грошей, вона сказала: «Ви просто доїдьте живими й усе». І ці слова залишаться зі мною назавжди”, — каже зі сльозами на очах харків’янка Тетяна Кудрявцева

У Панчеве – село неподалік Кропивницького — вона з родиною потрапила випадково, коли в квітні рятувалася з родиною й цілим звіринцем з харківської Салтівки – району, який активно обстрілюють росіяни.

Замість ресторану – волонтерський пункт

Посеред села красується однойменна крамниця. Поряд – велетенський лелека.

“Такі птахи зустрічали нас у гніздах просто поряд із блокпостами дорогою сюди, — каже наша співрозмовниця, — але цей велетень — металевий”.

Металевий лелека посеред села. Фото авторки

Нам — у старий ресторан навпроти. Хоча розташований він у степах, проте схожий на стилізовану гуцульську гражду. Ресторан тут не працює ще з 2000-х, але другий поверх таки слугує місцем для проведення поминок.

Склад гуманітарної допомоги в селі Панчеве

З бічного входу в приміщенні розташовано склад гуманітарної допомоги місцевого благодійного фонду – першої в історії села громадської ініціативи, яку в лютому організували подруги Тетяна Босько й Віта Панкул.

Віта й Таня у своєму гуманітарному штабі

“Перші днів п’ять ми плакали, а потім зрозуміли, що треба щось робити”, — каже Тетяна.

До 24 лютого їхньою роботою був дім, домашнє господарство та побут власних родин. Віка має двох дітей, Таня – четверо. Найменшим по три роки.

Почали з того, що разом з іншими почали готувати тушонку й сало для захисників. Але коли в село почали прибувати люди, зрозуміли, що їм теж треба допомагати.

“Наші діти сплять у свій постелі, граються власними іграшками. Їдять те, що люблять. Роблять те, що робили й раніше, а в інших дітей цього немає”, — пояснює Таня, чому вони почали допомагати тим, хто покинув свій дім.

Небайдужі селяни теж їх підтримують. Для координації роботи дівчата створили два вайбер-чати: один лише для переселенців, інший – для всіх мешканців села.

“Тут зібрали всіх зацікавлених: від дітей, до бабусь, у яких є гаджети. І якщо щось треба, пишемо туди”, — каже Віта.

Крім допомоги переселенцям, допомагають і захисникам, адже з їхнього села зараз багато хто служить на передовій. Наприклад, люди зносять продукти, дівчата в шкільній їдальні печуть печиво та кілька разів на тиждень ящики смачненького відвозять у Новомиргород – центр громади, звідки все йде “на передок”. Кажуть, що відгукуються й родини переселенців: за першим дзвінком біжать допомогти щось розвантажити, поскладати чи прибрати.

Хата “під ключ”

“У нас є «жидкі обої», які нас постійно виручали”, — жартує Таня й показує білу в зелену клітинку з квітами клейонку – один із ключових матеріалів для ремонту на швидку руку. Саме так, за допомогою клейонки й степлера, прикрашали стіни там, де не було іншого швидкого варіанту.

За час повномасштабного вторгнення в село приїхало близько 250 переселенців. Більшість перебули кілька днів і поїхали, але частина залишилася. Першими в село прибули “знайомі знайомих”, які рушили далі, але у фейсбуку написали відгук про те, як їх прийняли в селі.

Сюди приїздять люди, у яких не так добре з грошима, щоб орендувати житло десь на заході країни. Зараз тут проживає близько 70 родин.

У селі, де мешкає близько двох тисяч людей, немає гуртожитків, але є багато порожніх хат. Тому дівчата вирішили, що можуть дати дах над головою тим, хто був змушеним покинути свій дім.

Старі глиняні хати не мають сучасних ремонтів і вигод. Щоб зробити їх теплішими й затишнішими, дівчата взялися доводити все до ладу. Приєднувалися до них і друзі.

Кімната в порожній сільській хаті до й після облаштування для приїзду переселенців

“Вантажимо у свої автівки віники, каструлі, постіль, охочих допомагати — і їдемо доводити до ладу будинок, — каже Тетяна. — Заходимо в хату й думаємо: «Боже, ні, треба шукати щось інше». А потім постоїмо, посміємося — й за роботу”.

Коли в березні був великий наплив людей, за день могли облаштувати навіть два-три будинки.

“Люди дзвонять і просяться заселитися. Кажу дівчатам, вони вже з ніг валяться, але що робити? Усі ставали й дружно працювали”, — згадує Тетяна.

Такий вигляд мали хати до й після “ремонту” від дівчат

Заходили в будинки, де роками ніхто не жив, де обвалювалася штукатурка й бігали миші. Прибирали, білили, фарбували, клеїли шпалери й навіть вішали штори.

Ставили собі за мету не лише прибрати в будинках, а й дати найнеобхідніше: посуд, ковдри з подушками, постільну білизну, матраци, деякі меблі.

Невіддільним елементом дизайну стали килими на підлозі та стінах. Їх звозили з усіх усюд, зокрема і з Кропивницького.

Ставили польові рукомийники, бо ж водопровід не всюди є, а мити руки десь треба. Згодом закупили й нові електроплити та бачки для душу.

“У нас кожен переселенець має власний літній душ”, — каже Таня.

Так облаштували близько 50 хат.

“Усі звикли, що ми вдома, біля дітей. У хаті прибрано, наварено, у дворі все зроблено, а тут раз – жінка прибирає, але десь не в себе дома. Чоловік каже: «Може, наймемо твоїх дівчат, щоб і нам трошки прибрали?». Але це хвилинні слабкості. Взагалі вони нас підтримують і допомагають”, — ділиться Таня.

Стали благодійниками офіційно

У приміщенні з одним невеликим вікном пахне сирістю. Пофасований одяг, речі, дитяче харчування та іграшки. Усе охайно складено.

Приміщення дівчатам дав свекор Тані. Займали спочатку перший поверх, а тепер поступово займають і другий

Перед нашим приїздом вони вже встигли розвантажити порцію гуманітарки зі Львова й пофасувати посилки, які поїдуть в інші міста та села.

Виявилося, що в мамів-переселенок є спільна фейсбук-група, через яку шириться інформація про кропивницьких благодійниць.

“Якось за день у нас з’явилося 99 непрочитаних повідомлень від мамочок, які просять допомогти. Ми відкриваємо повідомлення по черзі. Зараз маємо вже посилочки, які поїдуть у різні напрямки по всій країні. Є дитяче харчування, памперси, дитяче печиво і фруктові пюре, одяг та іграшки. Це все й пакуємо”, — каже Таня.

Бувало, самі падали духом, коли від фізичної праці з дня в день боліли руки, коли писали в сільський вайбер-чат, а ніхто не приходив допомогти. Але наступного дня збиралися з силами та знову бралися за роботу, бо не могли собі дозволити підвести тих, хто на них поклався.

Тетяна Босько забирає гуманітарну допомогу

“Увесь день ти займаєшся переселенцями. Кудись поїхала, щось привезла. А коли о 11-12 ночі лягаєш у ліжко, то заходиш в інстаграм і до другої ночі строчиш повідомлення волонтерам. Усім, хто може допомогти. Хтось відгукується, хтось переадресовує до інших”, — розповідає Тетяна.

У квітні офіційно зареєстрували “Панчевський благодійний фонд Прихисток”. Дуже хвилювались, чи варто це робити, але зважилися, бо хоч куди зверталися, всюди в них просили офіційного листа.

Зараз мають офіційну реєстрацію, печатку й рахунки, на яких, щоправда, поки що порожньо.

Так отримали допомогу від благодійної організації “Сильні разом” з Хмельницького, Фонду Маші Єфросініної, Nestle – для переселенців і техніку й одяг для військових із села від компанії “Велта”.

Поки балакаємо, приходить невисокий і худорлявий чоловік у робі. Міша – один з переселенців – прийшов за молоком.

“Будете їсти кашу з молоком. Щоправда, каші немає”, — каже Таня. Чоловіку є кого годувати. Він з родиною й купою своїх та сусідських тварин евакуювався з-під обстрілів у Харкові.

Урятований “звіринець”

Дружина Міші, Тетяна Кудрявцева, каже, що не думали виїжджати зі свого міста, хоча більшість мешканців її дев’ятиповерхівки залишили оселі. Усі думали, що їдуть ненадовго. Навіть не забрали улюбленців, а лише залишили ключі сусідам, щоб ходили годувати.

Але в середині квітня обстріли посилились і родина зрозуміла: треба рятуватися.

Чоловік, дружина, 14-річний син і бабуся, а ще 16 собак та інші тварини втрамбувались в одну машину й поїхали в нікуди, навіть без речей. Але тварин, трьох своїх лабрадорів, а також сусідських кинути не змогла.

Тетяна з Харкова, яка виїхала з родиною та домашніми тваринами

“Оце сусідські собаки, оцей хлоп – підвальний, — показує вона песиків. — Ну, але вже всі наші”.

Заїжджали чи не в кожне село дорогою, але єдине, що їм могли запропонувати, – нічліг у шкільних спортзалах. З тваринами туди не заїдеш. Знайшли житло під Кременчуком, але там у них попросили гроші, яких родина не мала. Якось відшукали контакти паничівських волонтерок і попросилися сюди.

Каже, що коли зайшла у двір, одразу серце тьохнуло. Перед вікнами росла така сама троянда, як і біля їхнього дому.

Волонтерки згадують, як побачили все “господарство” переселенців.

“Я була просто шокована. Люди приїхали взагалі без нічого. Дитина була в кімнатних тапках. Узяли лише документи й харчі для тварин”, — згадує волонтерка Тетяна.

Собаки — це не все господарство. Є тут і хом’ячки, й шиншила, яка розродилась у дорозі, черепаха та рибки.

Дівчата ж шукають для них підтримку від зооактивістів, бо зараз родина й тварини, як у рукавичці, всі разом у маленькій хатині.

“Були дні, які починалися з того, що ми писали всім волонтерам, які займаються тваринами, щоб хоч чимось допомогли цим людям”, — каже волонтерка. Вігукнулося кілька благодійників, але постійна потреба залишається.

Зараз чоловік Тетяни вже знайшов роботу в місцевій бригаді зварювальником. Родина планує залишитись у селі на зиму.

Думають, як прогодують тварин. За місяць на собак різної масті – є і лабрадори, і французькі бульдоги, і шпіци — йде близько 30 кг корму. Цього, звісно, мало, тому доварюють каші.

А дівчата-волонтерки думають, як забезпечити всіх нових мешканців теплом узимку, адже в хатах лише пічне опалення, а дрова нині подорожчали. І за потреби готуються приймати нових мешканців. Список потенційних хат для “реконструкції” мають.

Авторка: Анастасія Дзюбак

Статтю також опубліковано на сайті TEXTY

Попередня Наступна

    Напишіть нам






    Дякуємо